14 березня відбулося засідання клубу біблілотекарів "Релакс" Тема: Життя генія: кохання, що
надихає
Учасники познайомились з ліричними сторінками життя та творчості поета, намагалися зрозуміти, наблизитися до геніального пророка.
Були представлені цікаві дослідження науковців, що вивчали спадщину генія, фото та ілюстративний матеріал.
Виступаючими Лазебною Ю.М. (бібліотекар Залізничного НВК), Жовніренко В.І. (бібліотекар Гуляйпільської ЗОШ № 2), Грицаюк М.В. (бібліотекар Гуляйпільської ЗОШ № 1) підготовлено презентації, публікації, буклети (1, 2).Чухіна Т.М., (бібліотекар Мирненського НВК) прочитала вірш Віктора Баранова "До українців", який спонукає до роздумів кожного, хто вважає себе українцем.
До українців
Учасники познайомились з ліричними сторінками життя та творчості поета, намагалися зрозуміти, наблизитися до геніального пророка.
Були представлені цікаві дослідження науковців, що вивчали спадщину генія, фото та ілюстративний матеріал.
Виступаючими Лазебною Ю.М. (бібліотекар Залізничного НВК), Жовніренко В.І. (бібліотекар Гуляйпільської ЗОШ № 2), Грицаюк М.В. (бібліотекар Гуляйпільської ЗОШ № 1) підготовлено презентації, публікації, буклети (1, 2).Чухіна Т.М., (бібліотекар Мирненського НВК) прочитала вірш Віктора Баранова "До українців", який спонукає до роздумів кожного, хто вважає себе українцем.
До українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
